Випадково дізналася що тато вирішив одру житися. Спочатку я не могла сприймати цей факт, але один інцидент повністю змінив моє ставлення

— Ваню, йдемо вечеряти! — Мамо, я не хочу, нас із дідусем тітка Люся нагодувала дуже смачно. — А хто це? — Насторожилася я. – Дідусь наречена, – знизав плечима малий і втік грати до себе. Я зняла фартух і сіла за стіл. Ось уже чогось, а такого я не чекала. Мого батька на той момент було 66 років, а п’ять років тому не стало мами. Ми з батьком довго не могли прийти до тями після її відходу, але час лікує. Хто ж міг подумати, що одного дня я дізнаюся, що в нього з’явилася дама серця. Того ж вечора уклавши синочка спати, я набрала його номер. — Тату, що відбувається? — Ти про що, дочко? — Що це за тітка Люся, син про неї розповідає весь вечір? А як же мати? Ви прожили 35 років, чи не мисливець це за твоєю спадщиною? – я не помітила, як підвищила голос на батька. Він мовчки вислухав, а потім сказав: — Тетяно, остигни, в такому тоні я з тобою не збираюся розм овляти. Будь добра, перепроси. — Вибач мені, тату, — тихо промовила я — я просто так втомилася. Не сердься на мене. Може, ти нас познайомиш? Зі своєю нареченою. — Оце інша річ, я й сам давно вже хотів вас уявити один одному, коли нам можна приїхати? Ми домовилися найближчої суботи, я сіла і заплакала.

У думках я вже встигла намалювати молоду мисливцю за грошима, і продумувала план дій. Яке ж було моє здивування, коли через п’ять днів на порозі з’явилася жінка його років з дуже добрими очима. — Дочко, познайомся, це Людмила, — усміхнувся батько. — Називай мене просто Люся, якщо хочеш, — додала жінка — пробач, що на ти, просто твій тато багато розповідає про тебе і твою маму, і в мене таке враження, що я вас знаю вже багато років. Я стояла, слухала її, а на очі наверталися сльози, як голос цієї жінки нагадував мамин. Ми добре провели вечір, провівши гостей, я подумала, а можливо все воно тільки на краще. Тату буде з нею дуже тепло і затишно, але черв’ячок сумніву все ж таки продовжував точити мене зсередини. Якось я була дома одна, син пішов на прогулянку з дідусем, поставивши пиріг у духовку, я вирішила прибратися до їхнього приходу. Через якийсь час зрозуміла, що забулася, а пиріг почав пригоряти, помчала на кухню і по дорозі послизнулася на розкиданій сином шкірці від апельсина. Потроху, ступаючи на шкарпетку, я все ж таки витя гла пиріг, але нога продовжувала нити.

— Доню, Люся зараз зайде, вона Іванові светр зв’язала, хотіла завезти, — повідомив батько по телефону за кілька хвилин. Я скривилася, саме зараз не хотілося нікого бачити. Але людина старалася, подітися нікуди. За п’ятнадцять хвилин Людмила схилилася над моєю ногою. — Так, не хвилюйся, я все ж таки колишня медсестра. Спробуй поворухнути. Прекрасно. Значить усе гаразд. А потім вона зробила мені примочку з холодною водою та відвезла до лікаря. Усю дорогу Людмила тримала мене за руку, мені було спокійно, як у дитинстві з мамою. Біль майже минув, і я посміхнулася. »Невже моєму татові так пощастило? Невже ця сива мила жінка покохала його? «- подумала я. По дорозі назад, Людмила раптом нахилилася до мене і тихо сказала: — Тетяно, я не знаю, чого ти боїшся, не потрібна мені квартира твого батька, у мене є своя, анітрохи не гірша. Повір, мені потрібний тільки він сам, ніколи ще після відходу свого чоловіка я не зустрічала людей такої доброти, розуміння та інтелігентності; ми просто гріємось один від одного, розумієш. Жінка змахнула сльозу і додала:

— Твій батько зробив мені пропозицію, але я не хочу; яка ж із мене наречена? — Чому ж, — раптом несподівано для себе сказала я — якщо йому так буде спокійніше — не відмовляйтеся. – Танюш, давай уже на ти, – усміхнулася Люся. Я подивилася у вікно, ми вже під’їжджали до будинку. Нас зустріли схвильовані батько з Ванечкою та засипали мене питаннями. — Так все гаразд, звичайний забій, — відповіла я. — Танечко, якщо ти не проти, я можу приходити до тебе, допомагати, доки нога не пройде. Я нерішуче подивилася на жінку, потім на сина. — Мамочко, погоджуйся, Люся такі смачні пиріжки пече! — Ну, не знаю, мені якось незручно. — Та мені зовсім не складно, подумаєш кілька днів приємного спілкування з майже донькою, — сказала вона і сором’язливо подивилася на тата. — Людо, значить ти згодна вийти за мене заміж! — Запитав батько, не вірячи своїм вухам. — Згодна, — жінка опустила очі, ніжний рум’янець покрив її щоки. Зрадований тато поцілував Люсю, Іванку та мене. А потім ми сіли за стіл пити чай із пирогом, і я вперше за кілька років відчула себе щасливою. Наступні три дні ми провели разом. Людмила допомагала мені з домашніми справами, забирала Ваню зі школи та пекла смачні пироги. У моїй душі з’явилася тверда впевненість, що ця жінка принесе до нашої родини тільки добрий; сподіваюся, моя інтуїція мене не підведе. Я дуже люблю тата і сподіваюся , що тепер він буде щасливий…