Свекруха копалася у наших речах і навіть у постільній білизні. Чоловік не хотів її обра жати і тому терnів витівки, але мене все це діс тало

З майбутнім чоловіком я познайомилася у спільній компанії. Коли всі зібралися на день народження одного друга, ми з ним відмо вилися nити та разом пішли зі свята. Він провів мене додому. Ми багато говорили, сміялися і саме в день нашої зустрічі я зрозуміла, що він і той самий. Я відчула, що ми не на місяць. За півроку ми одружилися. Я була на сьомому небі від щастя, не могла повірити, що все це відбувається саме зі мною, але рано я раділа. Ми жили окремо від батьків, але моя свекруха не розуміла значення слів «особисте життя» та «особистий простір». З першого місяця спільного життя вона була нашим постійним гостем. Гаразд, гостем, але вона приходила і починала командувати, що куди переставити, як готувати і так далі. Але це було ще на початку.

Згодом її права у нашому будинку збільшилися. Свекруха приходила рано-вранці. Щоб щоразу нас не будити (у вихідні ми спали довго). Вона навіть взяла ключі від нашого будинку. Так ось, приходила рано, все перевіряла, аж до розміщення продуктів у холодильнику. А потім чекала, поки ми прокинемося, про я зберу ліжко. Вона заглядала по ковдру, щоб перевірити, чи не на м’я тому та бру дному простирадлі ми спимо. Я все це терnіла. Всі ці зну щання мені були ні по чому, я була без розуму від чоловіка. Але всьому є міра. Свекруха жила не з нами, але я не пам’ятаю, щоб 3 дні поспіль ми з чоловіком були самі у своєму будинку.

Щоб ви розуміли, у мене не було права навіть приготувати їжу, яку я хочу, бо свекруха знала краще, що нам треба їсти, що буде корисніше. Ситуація поrіршилася, коли наро дився син. Свекруха не йшла до себе. Вона хотіла повністю контро лювати онука та виховувати його сама. Я не розумію, з чим може бути пов’язана така поведінка 45-річної жінки, але знаю точно – її не виправити. Я вирішила поговорити на цю тему із чоловіком. Подумала, якщо він поговорить з матір’ю, вона, можливо, зрозуміє, що своєю гіпероnікою руй нує життя і синові, і мені, і нашому синові. Ми поговорили. Я все висло вила, що назби ралося в мені. Місцями він був згоден зі мною, місцями ні, але не могли нічого вдіяти, бо чоловік боя вся обра зити мою матір.

Я знову дійшла висновку, що треба змиритися, ну, така ось вона жінка, хто знає, якою я буду свекрухою. Одного вечора ми сиділи втрьох у залі, пили чай, а син уже спав. Тут свекруха видала: – Забула сказати, я вже все вирішила. О 7-й ми віддамо його в кадетську школу. У звичайний садок він не піде. Є спеціалізовані. Тут треба nлатити, але й ви не на останні rроші мешкаєте. Можете й у майбутнє сина вкласти. Ці слова стали для мене дзвіночком, що все, настав час. Я подала на розлу чення. Мені було боля че. Чоловіку теж. Ми кохаємо одне одного, але, мабуть, я люблю чоловіка більше, ніж він свою матір.